Наші предки очима арабів: активне сексуальне життя і білячі шкурки замість монет

У другій частині нашого огляду "Якими ми були 1000 років тому" наводимо свідчення середньовічних арабських авторів про мешканців Київської Русі. Якщо першу частину ми присвятили східним враженням про господарство, армію і політику наших предків, то сьогодні поговоримо про інші аспекти життя пересічного руса - релігію, секс, торгівлю і козакування піратство.

Свідчення давніх арабів укладав: кандидат історичних наук Сергій КОНЧА - ZaUA.org

5. СТАТЕВІ ВІДНОСИНИ Й ШЛЮБ

«Вони (руси) прибувають зі своєї країни і стають на ріці Атил (Волга) і будують там собі великі дерев’яні будівлі. І збирається їх в одному такому домі до десяти або й двадцяти. І в кожного з них [окрема] лава, на якій сидить він сам і з ним його дівчата-красуні [привезені] на продаж купцям.

І [час від часу] хтось із них з’єднується з однією з дівчат, а його товaриші сидять і дивляться. Іноді ж ціла група з них займається одночасно тим самим один напроти одного. І ось заходить [до будинку] купець, аби купити в когось із них дівчат і бачить перед собою це злягання.

Він же (рус) не спиняється і не полишає дівчину, доки не задовольнить своїх потреб».
Ібн-Фадлан

«Між слов’янами перелюб є дуже поширеним. І якщо дівчина полюбить чоловіка, то [вільно] з’єднується з ним. Коли ж [чоловік] бере собі жінку (одружується), а жінка виявляється незайманою, то живе з нею. Якщо ж виявиться, що вона не вберігла дівочість, то [чоловік її] продає і каже: «Якби в тобі була гідність, то ти зберегала би себе». Якщо ж заміжня жінка вчинить перелюб, то чоловік вбиває її, не слухаючи жодних вибачань».
Гардизі

«У кожного [з витязів царя русів] є дівчина, яка прислуговyє йому, миє йому голову і готує їжу. А ще [є в нього] інша дівчина, з якою він займається коханням і [нерідко] робить це в присутності царя...

Час від часу, цар також з’єднується з однією з своїх дівчат у присутності своїх охоронців і своїх підданих. І вони (руси) не вважають, що подібних вчинків належить стидатись».
Ібн-Фадлан

6. ПОХОВАЛЬНІ ЗВИЧАЇ

«Коли в них (русів) помирає хтось із перших людей, то йому викопують могилу у вигляді великого дому, кладуть його туди, а з ним кладуть одяг, золоті прикраси, що він їх носив, туди ж опускають різноманітні наїдки, посудини з напоями, карбовану монету. На довершення до всього до могили опускають живою улюблену дружину покійного. Після цього отвір могили замуровують і жінка вмирає у заточенні».
Ібн-Русте

«Руси спалюють (своїх) мерців, з усім їхнім одягом і прикрасами. З ними (з попелом ?) кладуть до могили їжу й напої».
«Худуд-ал-Алем»

«Коли вмирає в них (у слов’ян) хтось, труп його спалюють. Жінки [на знак скорботи] дряпають собі ножем руки й обличчя. На другий день після спалення покійника вони йдуть на місце, де це відбувалося, збирають попіл з того місця і кладують його зверху на пагорбі.

А коли минає рік після смерті покійного, беруть вони бочок з двадцять меду, йдуть до того пагорбу, де збирається сім’я покійного, їдять і п’ють а потім розходяться... Коли ж померлого палять, то вони влаштовують гучні веселощі, виражаючи радість з приводу милості, яку надав покійному бог».
Ібн-Русте

«...Kоли помирає бідний чоловік, то йому роблять маленький корабель, кладуть його туди і спалюють. Що ж до багатих, то вони збирають усе, що в них є [для похорон. У ці дні] вони зловживають набізом (п’янким медом) і п’ють його удень і вночі, так що хтось може й померти із чарою в руці.

...І його (тіло мерця) понесли і занесли у намет, розташований на кораблі, посадовили його на пірину, підперли подушками, принесли набіз, плоди, різні ароматичні рослини і поклали усе перед ним. І принесли хліб, м’ясо, цибулю і поклали перед ним. І принесли собаку, розрубали його навпіл і закинули (шматки) на корабель. Потім принесли зброю небіжчика і поклали поряд з ним.

Потім привели двох коней і стали ганяти їх доти, доки вони не спітніли. Тоді розсікли їх мечами і вкинули їхнє м’ясо у корабель. Потім привели двох корів і так само розсікли їх і вкинули туди ж. Потім принесли півня й курку, вбили їх і поклали в корабель...

І ось кожен з них підпалив кінець деревини і кинув у [складені під кораблем] дрова. І узявся вогонь за дерево, а потім за корабель, а потім за намет, за чоловіка, за дівчину і за все, що там було. І піднявся потужний вітер, сильний, жахаючий і посилилось полум’я вогню і поширився жар від нього.

Зі мною поряд стояв один з русів і я почув, що він говорить до мого перекладача. Я спитав його про те, що він каже. І сказав він таке: «Воїстину нерозумні ви, араби... Адже ви берете чоловіка, що користується найбільшою вашою любов’ю і найбільшу має повагу і лишаєте його зотлівати в землі, де їсть його комашня і черва, а ми негайно спалюємо його і він відразу ж потрапляє до раю».

Аж ось він засміявся надміру радісно. І я спитав його про це і він сказав: «Бачиш, господь зі своєї любові посилає йому великий вітер, так що візьме його вже за годину». І дійсно, не минуло й години, як корабель і дрова, і мрець, і дівчина перетворились на попіл. Потім вони спорудили на місці того корабля [що був спалений], щось подібне до круглого пагорба, встановили на його верхівці велику колоду, написали на ній ім’я того чоловіка, а також ім’я царя русів і пішли звідти».
Ібн-Фадлан

«І ось коли помер той чоловік (знатний рус), про якого я згадував, то спитали його дівчат: «Хто хоче померти разом із ним?». І відповіла одна з них: «Я»... І ось збирається багато чоловіків і жінок і грають вони на лютнях (гуслях), і кожен з родичів померлого ставить свій намет неподалік намету небіжчика.

А дівчина, що схотіла бути вбитою, прикрасившись,... заходить то до одного, то до іншого намету, де з нею з’єднується його хазяїн, гучно промовляючи: «Перекажи своєму повелителю: «Воістину роблю це на знак любові й приязні до тебе!»

І так вона проходить до кінця усі намети й усі [родичі померлого] з нею з’єднуються... І ось вони йдуть з нею до корабля [призначеного для спалення]... Потім увійшли до намету [померлого] шість мужів з числа його родичів й усі по черзі з’єдналися з тією дівчиною у присутності померлого. Потім... дівчину поклали поряд з її повелителем (чоловіком).

Двоє схопили її за ноги, двоє за руки, увійшла стара жінка, що її звали «янгол смерті», обкрутила навкола її шиї мотузку і дала кінці двом чоловікам, аби вони тягнули. І стара жінка почала втикати дівчині між ребер великого ножа з широким лезом, а обидва чоловіки у той же час душили дівчину мотузкою, поки вона не померла».
Ібн-Фадлан

7. РЕЛІГІЙНІ УЯВЛЕННЯ Й КУЛЬТ

«Вони (слов’яни) спалюють своїх небіжчиків тому, що вклоняються вогню».
аль-Марвазі

«Вони (слов’яни) усі вклоняються вогню... Під час жнив вони підіймають до неба ківш із просяними зернами й кажуть: «Господи, ти, який давав нам дотепер їжу, пошли нам її й надалі удоста».
Ібн-Русте

«Слов’яни розділяються на різні племена, між якими спалахують війни і вони мають царів. Деякі з них сповідують християнство, деякі ж не мають священного писання і не підкоряються жодному [релігійному] закону. Будучи поганами, вони нічого не бажають знати про закон... Між ними є вогнепоклонники, але є так само й сонцепоклонники... Вони спалюють своїх мерців і вклоняються їм».
аль-Масуді

«У слов’янських землях відомі священні будівлі, що вони їх вшановують. Серед інших був один храм на горі, про яку писали мудреці, що вона найбільша гора в світі. Існують розповіді про те, [що храм збудований], для спостереження за сходом сонця, про те що туди вкладені дорогоцінні камені і помічені знаки, які вказують на майбутнє і застерігають від подій до того як вони стануться. [Розповідають також] про дивне звучання у верхній частині [храму].

...У будівлі знаходився великий істукан у вигляді старого чоловіка з палкою у руці, якою він рухає кістки мерців у могилах. Під правою його ногою знаходяться зображення різноманітних мурах, під лівою – зображення чорних воронів та інших крилатих істот. Також [можна там бачити зображення] дивних ефіопів і чорних людей.

Ще був інший храм на горі, оточеній морською протокою. Він був збудований з червоного коралу й зеленого ізмарагду. Посередині під великим куполом знаходився істукан, зроблений з дорогоцінних каменів: зеленого хризоліту, червоного яхонту, жовтого сердоліку й білого кришталю.

Напроти нього знаходився інший істукан у вигляді дівчини, що приносить йому пожертву й ладан. Цей храм приписують одному стародавньому мудрецю, про якого ми вже розповідали, …про його відовство й майстерні пристрої, якими він полонив їхні (слов’ян) серця, оволодів їхніми душами й улестив їхній розум, попри те, що слов’яни мають загрубілий норів й дуже різняться [між собою] природними якостями».
аль-Масуді

«У русів є такі відуни, влада яких поширюється навіть на їхніх царів. Відун може узяти будь-кого – чоловіка або жінку – накинути йому зашморг, і задушити до смерті, кажучи, що то жертва богу. І ніхто не скаже йому ані слова і не виявить невдоволення».
Гардизі

«І коли пристають кораблі русів до цієї гавані (міста Булгар на Волзі), то виходить кожен з них і несе з собою хліб, м’ясо, молоко, мед і йде до великої клолоди, встромленої у землю, а на ній можна бачити обличчя, схоже з обличчям людини. І навколо цього великого зображення є малі зображення, а позаду цих зображень великі колоди, встомлені у землю сторч.

І він (кожен із них) підходить до цього великого зображення, вклоняється йому й каже: «Господи мій, я приїхав з далекої країни, зі мною дівчат стільки-то, рабів стільки-то й стільки-то соболів і шкір [інших тварин?] – і так він перераховує усі товари, що має – Прийми мій дар, господи... й пошли мені покупця, який би мав багато диргемів і динарів, щоб він купував у мене усе, що я хочу і не сперечався зі мною ні в чому».

...Якщо ж торгівля піде легко і він усе розпродасть, то скаже: «Господь мій виконав моє бажання, тож треба мені віддячити йому». І він бере декілька овець або ж корів, ріже їх, частину м’яса роздає, частину несе й розкладає між тими істуканами, а голови овець і корів вішає на ті колоди, що стоять позаду зображень. І ось прийде ніч, зберуться собаки й усе з’їдять, а той (рус) каже «Господь мій тепер вже задоволений, бо з’їв увесь мій дар».
Ібн-Фадлан

8. ТОРГІВЛЯ

«Земля слов’ян багата. І багато вони займаються торгівлею».
«Моджмал ат-таварих»

«Що стосується купців русів, а вони є різновидом слов’ян, то вони вивозять шкури бобрів і хутра чорних лисиць і мечі з найвіддаленіших частин Країни Слов’ян до Чорного моря, де з них бере десятину правитель Рума (Візантії).

Якщо ж вони захочуть, то пливуть рікою Слов’ян (Волгою?, Доном?) і підпливають до столиці Хазар (Ітилю), де десятину з них бере місцевий правитель. А далі вже вони прямують до моря Джурджанського (Каспійського) і виходять на якому завгодно з його берегів [для торгівлі]... Часом вони привозять свої товари на верблюдах з Джурджана у Багдад, де перекладачами для них слугують [місцеві] невільники зі слов’ян».
Ібн-Хордадбег

«Вони (руси) займаються головне тим, що вивозять на продаж соболів, білок та інші хутра. За них вони отримують призначену ціну дзвінкою монетою, що її зав’язують у свої пояси... З рабами вони поводяться добре і піклуються про чистоту їхнього одягу, тому що торгують ними».
Ібн-Русте

«З країни хозарів вивозять мед, віск і хутра, але до них самих це діставляють з країв русів і (волзьких) булгарів. Так само звідти ж походять шкури бобрів, що їх розвозять по всьому світу.

Водяться вони тільки в тих північних ріках, що течуть у землях булгарів русів і Куйяби (Києва), а в річках Андалусії зовсім немає таких бобрів, які є в країнах слов’ян».
Ібн-Хаукаль

«Між собою вони (слов’яни) розраховуються старими шкірками білок, на яких немає шерсті і тому їх не можна ні для чого використати і ні для чого вони не придатні. Якщо шкірка голови білки і шкірка її лапок цілі, то вісімнадцять таких шкірок дорівнює вартості срібного диргема.

Шкірки зв’язують докупи і таку в’язку називають джу.кн (= гривня кун ?). За одну таку шкірку дають чудовий круглий хліб, якого вистачає (на добу?) сильному чоловіку. І на ці (шкіряні гроші) купують будь-які товари: бранців, золото, срібло, хутра і таке інше.

А якщо б потрапили такі шкірки до іншої країни, то й тисяча їхніх в’язок не вартувала би однієї зернини, бо ні на що вони не годяться... І вони люди надійні (у торгівлі). Коли мусульманин має з кимось із них справу і слов’янин не має чим сплатити борг, то продасть він і дітей своїх і помешкання своє з усім майном, але борг тому купцеві віддасть».
аль-Гарнаті

«Диргеми русів – це шкірки білок і соболів без шерсті, але з хвостом, передніми й задніми лапами, кігтями й головою. Якщо ж чогось не вистачає, то шкірка вважається зіпсованою [знижуючись в ціні]. І їх (шкіряні гроші) не вивозять з країни русів, але купують за них товари. Ваг руси не мають, тільки певні злитки металу».
Хамадані

9. ПІРАТСТВО РУСІВ

«Вони ходять (піші ?) з метою набігів у найвіддаленіші місця, плавають на кораблях в Хoзарському (Каспійському) морі, захоплюють [купецькі] кораблі і відбирають товар. Йдуть вони також і на Константинополь, у море Найтас (Чорне) і у затоку, що впадає в нього... Навіть один з них дорівнює багатьом бійцям з інших народів».
аль-Марвазі

Невдовзі після 912 року 500 кораблів русів із 100 чоловік команди у кожному... увійшли в затоку моря Нитас, що з’єднується з морем Хoзар...

Коли прибули кораблі русів до людей хозарських, поставлених на початку затоки [для охорони], то вони послали до царя хозарів прохання на дозвіл пройти його країною, спуститися його рікою до моря Хoзар (Каспійського), обіцяючи діставити йому (хозарському цареві) половину того, що вони здобудуть у мешканців узбереж того моря.

Він (цар) дозволив їм це і руси... увійшли в ріку хозар і спустилися нею до міста Ітиль (Атил) і дійшли до гирла ріки біля моря Хoзар... І ось розповсюдились кораблі русів по цьому морю, здійснюючи напади на Гилян, Дейлем, Табаристан і Абаскун і на країну нафти, і на Азербайджан.

І проливали руси кров, не жаліючи ні жінок, ні дітей, захоплювали майно, роблячи несподівані наскоки, й палили. І заволали люди, що мешкали там, бо не знали вони у минулі часи ворога, який би напав на них з моря. Дійсно, до того часу ходили тим морем лише судна куців і рибалок.

Коли ж руси поверталися зі здобиччю, то ховалися на островах, що знаходяться біля «берега нафти». І цар Ширвана... зібрав [озброєних] людей і попливли вони на човнах і купецьких судах до тих островів. Але руси перебили тих мусульман і втопили їх у морі. І так лишалися руси багато місяців на тому морі, [роблячи набіги] і не міг ніякий із навколишних народів дістатися до них і тому змушені вони були весь цей час бути насторожі через русів».
аль-Масуді

«[В Андалусії] є місто, що зветься Севілія, воно лежить на березі великої ріки. Року 844 до цієї ріки [що є рікою] Кордови увійшли маджуси, які звуться «ар-рус», вони грабували, палили, вбивали...».
аль-Якубі

«944 року підійшло вісько народу, відомого як рус, до Азербайджану, підійшло до міста Бардаа, оволоділо ним, забрало у полон його населення...

Руси припливли морем, що омиває їхню країну, досягли великої ріки, що зветься Кура і впадає до того моря (Каспійського). Коли ж вони прибули, то... намісник Марзабан підняв народ і вийшло з ним до 5 тисяч для війни з русами.

Напали вони на них, думаючи, що ті побіжать перед ними, подібно до візантійців та вірмен. Коли ж війська вишукувались для битви, то не минуло й години, як кинулися на них руси жахливою атакою, відразу ж розромивши усе військо... і були знищені усі, крім тих, хто був верхи.

Переслідували руси втікачів до самого міста, бо тікали усі, хто мав хоч якісь засоби пересування, верблюдів тощо. І мусульмани були змушені покинути місто (Бердаа) і руси заволоділи ним і оселилися в ньому... І пішли на них (русів) мусульманські загони з усіх боків, але руси вийшли назустріч і розбили їх.

...І зібрали вони з міста величезну кількість усілякого майна, була вражаючою його кількість й незмірною вага його. Заволоділи вони жінками й юнаками й перетворили їх на своїх рабів...»
Ібн-Мискавейх

«Вони володіли Бардаа протягом року і чинили насильства над мусульманами і гвалтували їхніх жінок, чого не робив раніше жоден із народів язичницьких. І великий Аллах покарав їх, наславши на них холеру і мечі».
аль-Макдісі

«В Хoзарії є місто, що зветься Самандар... були в ньому численні сади і, як розповідають, сорок тисяч виноградників... Напали на нього руси і ось тепер не лишилося в ньому ані винограду, ані киш-мишу... Були у Самандарі церкви, синагоги й мечеті і здійснили свій набіг ці руси на усіх, хто був на берегах Ітилю й захопили їх [у рабство]. Мешканці Ітиля шукали порятунку на островах поблизу Дербента і там укріпилися, живучи у постійній тривозі».
Ібн-Хаукаль

Для друку